Get all 56 Ultra Vague releases available on Bandcamp and save 45%.
Includes unlimited streaming via the free Bandcamp app, plus high-quality downloads of Blackish, Uvarious Artists Vol.15, RAVE, Relief, Uvarious Artists Vol.14, Uvarious Artists Vol.13, Uvarious Artists Vol.12, Uvarious Artists Vol.11, and 48 more.
1. |
Безліч Альбертин
05:13
|
|||
Безліч Альбертин
Так розпадається пам'ять на оборонні оманливі лінії...
До спогадів такий захланний – ти – сьогодні без імені.
Ти – нерухомий освітлений ангел забутої музики.
День, бездумний і вітряний, ледь очі продер і вовтузиться...
І у затінку квіток пам'ять ти собі потовк…
І серед безлічі Альбертин – ти – один...
Ти – руїни асоціацій, павутина дощу незнищенна...
Увиразнений в уламках часу, ти розчавиш спогади – темно...
Місто змінює необережно розташування будов – загубились...
Не пролунавши, зомлів недовершений ритм – ніжне твоє зусилля.
І у затінку квіток пам'ять ти собі потовк…
І серед безлічі Альбертин – ти – один...
Пам'ять нам – щоб спотикатись. Безліч розлук, твоя засклена шкіра...
Серце з п'ят до колін тікає. Болісна гордість, спогад маліє...
Так розпадається пам'ять на оборонні оманливі лінії...
До спогадів такий захланний – ти – сьогодні без імені...
І у затінку квіток пам'ять ти собі потовк…
І серед безлічі Альбертин – ти – один...
І серед безлічі Альбертин – ти один.
|
||||
2. |
Вчора
03:22
|
|||
Вчора
Уяви, що світ створився вчора:
Стало неважливим усе, що було до того.
Думаєш, це невипадково?
Та в цьому незнанні, я чую, ми ненадовго.
Тож візьми її, цю мить, –
Усе, що бачиш, по-своєму називай.
Дочекайся, поки заболить, –
Я ще вчора не знала, що я жива...
Я ще вчора не знала...
Уяви, що світ уже відбувся.
Відмовчать рознервовані друзі.
Нікому не потрібні твої землетруси,
Та в цьому незнанні, я чую, ми загрузли...
Тож візьми її, цю мить, –
Усе, що бачиш, по-своєму відчувай.
Дочекайся, поки заболить, –
Я ще вчора не знала, що я жива...
Я ще вчора не знала...
Уяви, що світ от-от погасне:
Усі кити змаліють, усі моря засохнуть.
Тихо згадуй про все прекрасне,
Поки на нас падає вохра.
Бери її, цю мить, –
Усе, що бачиш, ніколи не забувай.
Почекай – відболить.
Я ще вчора не знала, що я жива...
Я ще вчора не знала, що жива.
|
||||
3. |
Виспатись
04:06
|
|||
Виспатись
Скільки в житті недокричів, скільки літрів недокипіло...
Це вода твого розпачу – в пустелі твого терпіння.
Там, де нас заморозило, слова помирають облудні.
Хай вогняним розписом на скрижалях записано буде...
...що тепер твоє місце – розплавлене місто.
Тут можна померти, але не виспатись.
Тепер ти істинний князь свободи,
Будь із того сильним, будь на те гордим...
Звечоріє молодість... Збагнемо чи тільки видихнемо?
На шляхах неходжених твої зміни – суцільні вивихи.
І час біжить, мов безногий. Не все ще з колін зідрали.
Твій розпач впав у безодню, терпіння твоє – безправне...
Тепер у наплічнику спить мефісто,
І плямкає рідне задихане місто...
Тут можна померти, але не виспатись...
Тут можна померти, але не виспатись...
Тут легко померти і ніколи виспатись...
|
||||
4. |
Ким бути
04:27
|
|||
Ким бути
Бути шумом вантажного потяга, що час від часу пірнає в тунель;
спокусливим звуком солодкого протягу і тишею бути, як дзвін мине.
Так ми затуляємо вуха долонями і чуємо, як день новий тріщить.
А потім за пальців крихкою заслоною – пустота, що не має причин...
Ким бути? Всі ролі розібрані, всі карти розіграні – сама пустота.
Як бути ні в кого не ввігнутим, собі тільки відданим? – себе запитай...
Отже, бути могутнім всесвітом, дрижачим струмом, що шкірою йде,
але не забути про роль решета: бути всюди й водночас ніде...
Ким бути? Всі ролі розібрані, всі карти розіграні – сама пустота.
Як бути ні в кого не ввігнутим, собі тільки відданим? – себе запитай...
Так ми затуляємо вуха долонями і чуємо, як день новий тріщить.
А потім за пальців крихкою заслоною – пустота, що не має причин...
Ким бути? Всі ролі розібрані, всі карти розіграні – сама пустота.
Як бути ні в кого не ввігнутим, собі тільки відданим? – себе запитай...
|
||||
5. |
Ще ніколи
06:40
|
|||
Ще ніколи
Змивай фарбу, міняй ролі – зі складних на прості.
Зривай маску, вдягай голос – що втомився від завчених слів...
Ще ніколи так зблизька я не бачила свого чужого лиця.
Ми, здається, зависли наміцно в тому всьому, що не пробачається.
Ще ніколи так голосно не збувалось передчуте давно.
Скільки можна – це вже віджило. Ну, скільки ж можна? Це вже віджило...
Ще ніколи так високо я не падала, впершись головою у стелю.
Щезли всі рятівні списки – залишились самі слова пустельні.
Ще ніколи так щемко не поверталось приспане давно.
Скільки можна – це вже віджило. Ну, скільки ж можна? Це вже віджило...
І не треба шматок дзеркала – впізнавати себе невпевнено.
Всі маски в нас проросли – не дочекатись ролей простих...
Всі маски в нас проросли – не дочекатись ролей простих.
Ще ніколи так щільно не зачинялись, не лишивши й отвору.
І рухом безпомильним я впізнаю себе розтрощену...
Ще ніколи... я не бачила... свого чужого лиця...
|
||||
6. |
Дерево і місяць
06:28
|
|||
Дерево і місяць
Над нами висне окраєць місяця – і так нестерпно кисло.
Дерево мре від млості, і так жахливо тоскно, і голос мій стає гострим…
Ну, скільки крику затиснено в цій тиші?
І місяць розпухлий під вухо дише…
Ну, хто ж кого залишив? Ну, хто ж кого залишив?..
Дерево хтось украв – ніби така собі гра. Ну, хто ще про що не знав?
Не змінимось направду. Здається, це непоправно. І голосу мого забракло…
Ну, скільки крику затиснено в цій тиші?
І місяць розпухлий під вухо дише…
Ну, хто ж кого залишив? Ну, хто ж кого залишив?..
Хтось вигострив спис – у правиці затис. І місяць – ні вгору, ні вниз.
Ця лінія крива, із дерева – вже труна. І я – мов німа…
Ну, скільки крику затиснено в цій тиші?
І місяць розпухлий під вухо дише…
Ну, хто ж кого залишив? Ну, хто ж кого залишив?..
|
||||
7. |
Невпевнено
03:13
|
|||
Невпевнено
Де твоя впевненість? Стріляй, розплющуй очі.
Не осідай на дні – вже дні давно коротші.
А я в мурашнику провулків заблукаю...
Наш світ – коробка, світ жорстокості й відчаю.
Так я відчуваю... Там, де серце, іржавію...
В очах моїх двоїться. Стріляй! Спини це, не бійся.
Де твоя зваженість? Не кидай долі зброю!
Це не кінець, достатньо шансів для героїв.
Вмирали ми не раз, ніразу – воскресали.
Простягуй руки, щоб земля тебе всотала...
Так я відчуваю... Там, де серце, іржавію...
В очах моїх двоїться. Стріляй! Спини це, не бійся.
Де твоя впевненість? Стріляй, я не здригаюсь.
Прийшов, як миші тінь, що світло затуляє.
Ти, як листок зогнилий, до землі прилипнув –
І я не жертва більше, я – твоя провина.
|
||||
8. |
Листя
05:18
|
|||
Листя
У кожного листя – свій час стати птахою,
Піднятись у вирій над жалями і страхами.
Шукаємо весну – в серцях, покритих льодом.
І, може, я засну – пірну вглиб у воду...
Час летить шалено – вгрузаю в землю.
На мої рамена пада сонце темне.
Повернулось листя, скалічене, стражденне,
Світ розбудить свистом, ляже біля мене...
У мене безсоння, звучать пташині весни.
І світло не потоне, бо сонце воскресло...
Проростає листя, видовжуються кроки.
Полечу у вирій – відшукати спокій...
Час летить шалено – вгрузаю в землю.
На мої рамена пада сонце темне.
Повернулось листя, скалічене, стражденне,
Світ розбудить свистом, ляже біля мене...
Біля мене…
|
||||
9. |
Ножі
04:56
|
|||
Ножі
Не розказуй, не малюй мені страшних історій...
До шаленства і до сказу – тільки так, коли з тобою.
Не хвилюйся: коли вечір сріблом вкриє щоки,
на одну нестерпну мить спинюся – щоб відразу кинутись навтьоки...
І не біжи за мною, не біжи...
Набридли відголоски і фантоми! І крики непритомні, що ножі...
Не біжи...
Не вигадуй... Там, де наші сни, – пусті кімнати.
Ніяк одне одного здолати. Ти кричиш "вставай!", а я – "не падай"...
І не біжи за мною, не біжи...
Набридли відголоски і фантоми! І крики непритомні, що ножі...
Не біжи...
Не хвилюйся: коли вечір сріблом вкриє щоки,
на одну нестерпну мить спинюся – щоб відразу кинутись навтьоки...
І не біжи за мною, не біжи...
Набридли відголоски і фантоми! І крики непритомні, що ножі...
Не біжи...
|
||||
10. |
Скафандр і метелик
04:29
|
|||
Скафандр і метелик
Давай вшануємо мовчання хвилиною жертви,
Давай залишимось одне одному такими ж мертвими.
А на губах минуле невиплакане терпне –
Давай востаннє побудемо відвертими...
Давай востаннє побудемо відвертими...
І, здавалося б, ніяких метеликів у шлунку.
Мій голос у твоєму скафандрі не звучатиме лунко, але –
Я не зможу, я не схочу залишатися за лаштунками...
А пам'ятаєш, ми колись були контрапунктом?..
А пам'ятаєш, ми колись були контрапунктом?..
Усе, що лишилось по нас, – маленькі кошлаті тіні.
Крізь твоє забрало не проходило моє проміння.
Час біжить, із собою взявши дві нотні лінії,
І мовчить докірливо годинник настінний...
І мовчить докірливо годинник настінний...
І, здавалося б, ніяких метеликів у шлунку.
Мій голос у твоєму скафандрі не звучатиме лунко, але –
Я не зможу, я не схочу залишатися за лаштунками...
А пам'ятаєш, ми колись були контрапунктом?..
А пам'ятаєш, ми колись були контрапунктом?..
А пам'ятаєш, ми колись були контрапунктом?..
|
Ultra Vague Germany
Uvarious Artists (Ultra Vague) is an international label, founded in 2009 with two main branches one in USA and the other one in Ukraine. We cover a diverse selection of genres such as chillwave, trip-hop, downtempo, indie-folk/pop, adult contemporary, singer/songwriter. We also like it when electronic sound meets acoustic instruments. submithub.com/label/ultra-vague ... more
Streaming and Download help
If you like Облич безліч, you may also like:
Bandcamp Daily your guide to the world of Bandcamp